Іванко та Лілія: Таємниця Шепітного Лісу

Тепле сонечко грало на чистій воді, а бабки мерехтіли своїми крильцями. Іванко сидів біля берега й будував маленький пліт із гілочок, а Ліленька викладала камінці у формі сердечка. Навколо панував спокій — аж раптом із кущів почувся дивний шелест.
— Ти це чув? — підвів голову Іванко.
— Ага… хтось ховається! — прошепотіла Ліленька, насторожено заглядаючи в кущі.
Шелест повторився, тепер ближче. Кущі ледь ворухнулися, ніби самі по собі.
— Може, то білочка, — припустив Іванко.
— А може, чудовисько! — видихнула Ліленька, і її оченята засяяли від цікавості.