Маленький равлик Тіль і Нічний сад

Маленький равлик Тіль дуже любив свої вечірні прогулянки. Удень він часто втомлювався від спеки та метушні в садку, зате коли надходив вечір, усе довкола ставало тихим, прохолодним і дивовижно чарівним. Його подруга, бабка Лія, теж любила спокійні вечори — її крильця так тихенько тріпотіли у вечірньому повітрі, що майже не було чути жодного звуку.

Одного вечора, коли сонце вже ховалося за деревами, Лія летіла над Тілем і раптом зупинилася просто в повітрі.

— Чуєш це? — пошепки запитала вона.
— Що саме? — Тіль витягнув шию так високо, як тільки міг.
— Здається, це… музика.

Тіль напружено прислухався. У тихому повітрі залунав ледве чутний дзінь-ділінь, ніби хтось грав на крихітних кришталевих дзвониках.

— Це не з нашого саду, — сказала Лія. — Ходімо далі, подивимось, звідки воно лунає!

І Тіль, переповнений цікавістю, поповз за нею.