Руді та таємниця Сонного лісу

Сон, що не має кінця

Одного яскравого ранку маленький лисеня Рудик прокинувся й помітив щось дивне — у лісі було надто тихо.
Не співали пташки, струмочок не дзюркотів, навіть вітер, здавалося, заснув.
Рудик вискочив на галявину — й застиг від подиву. Усі звірі міцно спали!

Навіть маму-Лисицю, їжачку Тетянку та черепаху Мирославу поглинув глибокий сон, наче зачарував їх хтось.
Лише стара сова Соломія кліпала сонними очима й прошепотіла:
«Ліс укритий Закляттям Сну… Зняти його можна тільки розгадавши давню загадку».

«А де її шукати?» — спитав Рудик.
«Йди за світлом, що сяє навіть у пітьмі», — промовила Совушка Соломія й знову задрімала.

Рудик глибоко вдихнув і вирушив у далеку подорож.