Дім, що вмів дихати

На краю старого лісу стояв Будинок.
На перший погляд він був зовсім звичайний — дах трохи похилився на бік, фарба на віконницях облупилася, а ґанок жалібно рипів під кожною ногою.

Але цей Будинок був живий. Він дихав.
Уночі його вікна прочинялися зовсім трішечки, щоб впустити прохолодне свіже повітря, а дошки тихенько зітхали, ніби хтось усередині перевертався уві сні.

Будинок когось чекав.
Чекав так довго, що навіть дерева навколо вже звикли до його тихих зітхань.